Воїни добра. Арсеній Фінберг

arseniy-finberg-30019.08.2014

Галина Титиш

“Українська правда. Життя” розпочинає цикл публікацій-портретів волонтерів. Ми вже чимало писали про цих “міських божевільних”, як їх іноді з любов’ю називають, але тепер хочемо об’єднати все в один проект – “Воїни добра”.

У них усіх різні напрямки і стиль роботи.

Хтось може організувати роботу і налагодити логістику, хтось – не боїться прориватись через блокпости ДНРівців і вивозить людей з окупованих територій, хтось – збирає неймовірні суми на поранених чи вдягає нашу армію, а хтось – допомагає тим, що безкоштовно їде до зруйнованих міст і ремонтує будинки місцевих. Звісно, не беручи за це грошей.

Їх усіх об’єднує бажання допомогти і боротися у війні своєю зброєю – роблячи добро. Тому вони не просто надійний тил чи зразки чудової самоорганізації українців, вони – Воїни Добра.

Ця історія – про активіста і бізнесмена, який ще з часів Майдану не може відійти від волонтерства. Як жартує сам засновник “Интересного Киева” Арсеній Фінберг, він – “волонтер зневолі”: вже й хотілося б переключитись на щось інше, але не вдається. Від цього трохи страждає бізнес, але поки що чимало свого часу Арсеній жертвує на соціально важливі речі.

32-річний Фінберг – один зі співзасновників “Волонтерської сотні”. Ця платформа об’єднує активістів у роботу над трьома напрямками – допомога АТО, пораненим та вимушеним переселенцям. Арсеній координує останній напрямок.

У розмові він часто каже “кинув клич у Фейсбуці”, щоб пояснити, як все організовується. Хоча насправді налагоджена система не така вже й проста: потрібно скоординувати людей і ресурси, залучити для цього кошти через особисті знайомства і довіру до нього, писати звіти про рух коштів і ще безліч різних справ.

Не малий шмат роботи, якщо врахувати, що йдеться про тисячі переселенців, які мешкають у столиці та її околицях. Але у Фінберга, попри молодий вік, є досвід розвитку ефективного бізнесу і він використовує його у налагодженні роботи “Волонтерської сотні”.

Як пояснює Фінберг, “за час Майдану люди зрозуміли, що якщо вони прагнуть змін, то вони повинні самі їх зробити. В кожного своя роль, кожен може допомогти по-своєму”. Потім спокійно додає, що був би радий не займатися цим, але наразі не вдається – держава не справляється з усім потоком завдань, і без волонтерів не обійтись.
volonterska-sotnya

Склади “Волонтерської сотні” з гуманітарною допомогою

Я починав ще в лютому з “Ескадронів добра”. Щодня більше десятка машин курсували Києвом, закуповуючи медикаменти та розвозячи їх по лікарнях. Коли потреба в допомозі пораненим майданівцям відпала, ми зайнялись вимушеними переселенцями – тут було роботи не початий край.

Все організовувалось через Фейсбук. Коли почали стріляти на Майдані 18 лютого, я зрозумів, що користі від мого стояння там мало: жодної військової підготовки, жодного військового досвіду. Одразу подумав: чим я можу допомогти? В результаті вирішив допомагати пораненим, закуповувати медикаменти.

На Фейсбуці писав: “Ось номер картки, хто хоче допомогти – приєднуйтесь”.

Охочих долучитись виявилося немало. Вже на другий день їздило 2-3 машини, а на третій – я вирішив, що ефективніше буде збирати потреби та організовувати людей, ніж самому мотатися містом.

Ми вирішили поділити всіх на штаб, який дізнавався потреби, та екіпажі – машини, які отримували списки потрібного та розподілений бюджет для закупок.

У нас вже були контакти в медичних складах, в аптеках, тому ми могли швидко отримати потрібний препарат. Таким чином нам вдалось налагодити певну систему логістики.

– Скільки загалом людей було залучено в “Ескадрони добра”?

– В найпіковіші дні працювало більше десятка машин. Загалом за весь час у наших “Ескадронах” було декілька сотень людей.

– Дуже гарна назва – “Ескадрони добра”. Хто її вигадав?

– Денис Бігус, коли відкрив склад з медикаментами. Ми активно допомагали розвозити ліки з цього складу. До прикладу, коли за 15 хвилин був потрібен екіпаж, щоб що-небудь відвезти, ми це брали на себе. От Денис нас так і називав.

Так-от, команда, яка почалась з “Ескадрону”, продовжує працювати зараз. Хтось відпав, хтось приєднався, але кістяк залишився. У групі “Ескадронів добра” на Фейсбуці – близько 3 тисяч людей.

Я зайнятий зараз кількома іншими проектами, моя активність там значно впала, але робота все одно ведеться. Ще на початку мені хотілось налаштувати систему, яка зможе працювати без мене.
Фото зі сторінки у Facebook “Креативного простору “Часопис”
Тут і далі коментарі, виділені по тексту, – автора:

Активним волонтерам не часто вдається поєднувати роботу і допомогу іншим. Фінберг ще курує роботу команди “Dream Kyiv.Контроль” – соціального волонтерського проекту з контролю діяльності депутатів Київради

У самі поселення Арсеній не їздить, аби не розпорошувати час і сили – “гасіння пожеж” як-то “знайти прямо зараз машину-зустріти прямо зараз сім’ю” взяли на себе інші волонтери. Фінберг воліє зберігати спокій і здоровий глузд, і допомагати, оцінюючи ситуацію ззовні.

Як розповідають його колеги, Арсеній часто бачить обговорення якоїсь проблеми в закритому чаті “Волонтерської сотні” (таких ситуацій безліч), але включається лише тоді, коли у нього є найефективніший і найпростіший спосіб її вирішення.

У березні-квітні я зустрівся з активом “Ескадрону”, і виявилося, що зараз із вимушеними переселенцями коїться абсолютно незрозуміла річ: у нас було близько 30-ти організацій, які так чи інакше займалися переселенцями, але кожна з них робила все: тобто кожна з них займалась вивозом, поселенням, годуванням, медикаментами, роботою.

Коли організація займається всім – вона добре не займається нічим.

Тоді зібралась перша зустріч груп волонтерів, які працюють з переселенцями (наразі таких зібрань було чотири). Нам вдалось сегментувати всі організації, визначити, хто чим краще займається, і, відповідно, або надати їм допомогу волонтерів, заяв від яких назбиралось більше тисячі, або просто зосереджували їхню діяльність на чомусь одному.

Всі організації були об’єднані в платформу “Волонтерська сотня”, щоб не було випадків монополізації якихось заслуг під різними “брендами”.

Арсеній показує на телефоні файли Координаційної ради “Волонтерської сотні”. У кількох закладках – списки волонтерів та організацій, перелік локацій, де живуть переселенці, телефони координаторів, склади, волонтери з житлом, вакансії для східняків і контакти тих, хто шукає роботу.

Словом, все, що потрібно, аби швидко зорієнтуватись, кому дзвонити, кого шукати і де що можна взяти.
– Довкола Києва є більше 20-ти місць компактного проживання переселенців. Деякі з них – це санаторії, пансіонати, які були виділені владою. Інші – це пансіонати, відновлені коштами людей, або готелі, які мали вільні місця. Нам вдалось налагодити зв’язок із кожним з цих поселень.

Через деякий час ми вирішили працювати за такою схемою: в кожному з поселень є людина-координатор, яка постійно там знаходиться, і є окремо київський волонтер, який знає про всі потреби у поселенні і контролює особисто.

До мене якось звернувся Владислав Чечоткін, власник “Розетки”. На свій день народження вони провели акцію, передавши весь свій прибуток за певний час на допомогу переселенцям – 1,2 мільйона гривень. За ці кошти ми годували ті кілька тисяч людей, якими опікуємось, але гроші закінчуються, залишилось менше 200 тисяч. Якщо раніше ми годували усіх, то тепер – лише дітей.

Питання зі складами для продуктів нам вдалось уникнути завдяки кооперації з компанією zakaz.ua Єгора Анчішкіна. Таким чином наші волонтери оформлюють замовлення, яке збирається в Metro. Zakaz.ua своїми силами і коштами розвозять продукти з Metro, але якщо замовлення надто велике, чи місце-отримувач знаходиться надто далеко, ми знаходимо машину, і розвозимо це самі.
На Фейсбуці створений чат для власників авто – “Автобатальйон волонтерської сотні”. Там близько ста добровольців, які готові допомогти транспортом.
В цьому нам часто допомагають організації на кшталт Автомайдану, Автодозору – вони теж є у цьому чаті.

Ще одна з компаній, яка просить, аби ніхто не розголошував її назву, годує 50 наших волонтерів з 8 волонтерських організацій гарячими обідами. Один з переселенців за невелику зарплатню розвозить ці обіди нашим волонтерам – і у переселенця є робота, і наші волонтери не голодні.

– Складається враження, що залучити бізнес до благодійності зараз вже не так проблематично, як раніше.

– Я щойно зі Львова. Там є відома кав’ярня “Театр кави”. Вони мені кажуть: “Сьогодні всім гостям даємо 10% знижку. Але ми радимо, якщо у вас є така можливість, залиште цю знижку у скриньці для батальйону “Айдар”. Ця скринька прямо біля каси стоїть.

Як людина з бізнесу, я розумію, що така знижка для самого бізнесу – не є проблемною. Більшість дрібних бізнесів 10-20% закладають на так званий маркетинговий бюджет – те, що вони готові витратити на рекламу, на приведення клієнтів, дисконтні програми.

Тобто бізнес все одно ці кошти витрачає, якщо є можливість їх направити на потрібну і соціально важливу річ зараз – це чудово.

Ми, наприклад, домовились з “Аромою”, що з кожної чашки кави, яку вони продають – 1 гривню перераховують на “Волонтерську сотню”. Вони передали хліб у військовий госпіталь. Інші підприємці вже другий чи третій раз привозять нам “Боржомі”.

До мене часто звертаються друзі-підприємці, і я перенаправляю їх на конкретне поселення, вони йому допомагають.

– В Дніпропетровську добре налагоджена система забезпечення біженців: ОДА виділила склади для зберігання продуктів та медикаментів. Крім того, вона виділила місця для поселення цих переселенців. Решту, звісно, взяли на себе волонтери. Як це все відбувається в нас у Києві?

– У нас це все абсолютно незалежно. Офіційно штаб допомоги переселенцям був сформований лише кілька тижнів тому. При зверненні до МНС було очевидно, що вони знають, як гасити пожежу, але не знають, що робити з переселенцями. Єдине, що робила держава для переселенців – виділила пансіонати, хоча ніяких коштів на їх утримання не було.

Годуванням займались ми. Після співпраці всіх зацікавлених сторін, розпочалась реєстрація всіх переселенців, і тепер на залізничному вокзалі є центр реєстрації для переселенців. Своїми волонтерськими силами ми вже облаштували там дитячий куток, привозимо воду.

По суті, реєстраційні центри нічого не дають, окрім довідки, що люди є вимушеними переселенцями.

А от вже з довідкою вони можуть претендувати на якісь соціальні виплати для влаштування життя тут. Крім того, їм не мають права відмовити в лікарні.
– Чи важко збирати кошти на утримання переселенців?

– Ми майже цього не робили, бо мали грант, про який я розповідав. Та на рахунку залишилось мало, кошти пішли на їжу та медикаменти для переселенців.

Тепер я думаю, як забезпечити фінансово годування цих людей, бо ж гроші закінчуються – ми два місяці на них годували переселенців. Усі звіти про рух коштів відкриті, для нас це принципово.

– Про яку кількість переселенців на сьогодні йдеться?

– Зараз під нашою опікою знаходиться близько 3 тисяч переселенців, потік чималий. Але з’являється позитивна тенденція, коли деякі поселення відмовляються від нашої допомоги і переходять на автономний режим самозабезпечення.

Хоча, звісно, з кожним днем прибувають все нові й нові переселенці, які теж потребують забезпечення.

– Яка кількість чоловіків серед біженців?

– Це питання хвилює усіх, але в нашому законодавстві немає механізму, який би змусив їх поїхати в зону АТО. Та і взагалі постає питання, чи доцільно буде їх туди відправляти і наскільки ефективні вони там будуть. Оскільки, якщо говорити чесно, то далеко не всі біженці проукраїнські.

Звісно, казусів з вивішуванням прапорів ДНР, як у Петрівцях, не було, але біженці різні. Одні питають, як можуть допомогти, інші ж кажуть “ми приїхали, ми тут будемо, годуйте нас”.

– В тебе немає страху, що ми зараз “балуємо” державу?

– Не можу відповісти на це питання напряму. На зустрічі президента з волонтерами я побачив, що Порошенко справді займається проблемами в країні. За його словами, він сам проводить 1 годину в соцмережах, щоб розуміти, що коїться.

Можливо це популізм і піар, але я готовий цьому вірити. Йому дісталась абсолютно недієздатна машина, яку він намагається привести до ладу. Але я вірю, що якщо ми хочемо змінити свою країну, ми повинні робити це самі.

Хтось може йти на державні посади, хтось може підвести дітей переселенців до цирку і назад, чи дати безкоштовно квитки на якесь шоу – кожен має робити бодай щось, що може, аби змінити країну на краще.

Знаєш, мені регулярно доводиться гасити паніку дружини “коли ми виїдемо?”, але я в цьому плані дуже патріотично налаштований. Я заснував “Интересный Киев”, бо я люблю це місто. І зараз у нас величезний шанс. Сусіди трохи заважають повноцінно ним скористатись. Але в цьому є і плюс – виховання патріотизму відбувається значно швидше, ніж у мирний час.

– В поселеннях живуть не лише біженці з Донбасу, а ще й кримчани. Вони отримують якусь допомогу?

– Так, в поселеннях живуть ще й кримчани. Наша позиція така: ми допомагаємо людині півтора місяці. За цей час вона встигає переоформити різні довідки та працевлаштуватись. Люди є різні, є поселення, де всі працюють. А є поселення, де працює 5 людей зі ста.

Оскільки зараз фінансування закінчується, ми готуватимемо лише пайки для дітей, а дорослі повинні самі себе забезпечувати. Загалом це проводити важко, оскільки важко контролювати видачу пайків, не можна ж вказувати людям – тобі можна брати їжу, тобі ні.

– З якими проблемами, окрім їжі, стикаються волонтери при поселенні переселенців?

– Абсолютно не зрозуміло, де житимуть переселенці, коли похолодає. Дев’ять з десяти місць їх перебування не пристосовані для зимування. Якщо щодо жителів Сходу ще є надії, що АТО скоро закінчиться, і люди зможуть поїхати додому, то з Кримом так не буде.

Зараз потрібно або будувати легке житло, або щось робити з цим.

У нас кошти закінчуються, хто годуватиме людей далі – незрозуміло. Буде добре, якщо за це візьметься держава, але і можливий варіант, що людям скажуть – забезпечуйте себе самі.

Також є великі проблеми з вивезенням людей з “гарячих” точок. 90% всього робиться силами волонтерів. Всі коридори, які створює держава, найчастіше є поняттям номінальним, і на ділі виявляються фікцією.

Ще є проблема оплати комунальних послуг в пансіонатах, де проживають переселенці. У пансіонатів “Джерело”, відновленому волонтерами, є великий борг, який хтось повинен покрити.

А ще на початку роботи в нас були проблеми з місцями акумуляції гуманітарної допомоги, але зараз на постійній основі працюють кілька складів. Один з них у “Дрімтауні” – його нам віддав на користування Олександр Меламуд. Там тепер постійно працюють волонтери. Інший – на Контрактовій площі.

– А що зараз найбільше потрібно? Чим інші люди можуть вам допомогти?

Ну, потреб завжди багато. Але, передусім, на складі величезний дефіцит всіх миючих засобів, шампунів, побутової хімії. Тому, якщо в когось є така можливість – привозьте їх прямо на наш склад на Боричів Тік 43/9 (на розі з Фролівською). Також дуже бракує постільної білизни.

І ми завжди шукаємо великий бізнес та меценатів, які готові підтримати нашу “продуктову програму” – ми готові і надалі годувати всіх дітей у поселеннях, були б кошти.

(До речі, їх можна переказати на картку 4405 8858 2973 8563 Согор Іванна Степанівна)

Після розмови їдемо з Арсенієм до найближчого складу, що на Подолі. За залізними дверима у приміщенні колишньої фабрики “Юність” – коробки з одягом, іграшками, посудом.

Керівник складу, Олександр з Криму, нагадує Арсенію про полички – вони дуже потрібні для розвішування вбрання і розкладання коробок. Фінберг бере це на замітку (він вже домовився про них, треба лише прискорити процес).

За кілька днів через соцмережі Арсеній збирає знайомих для встановлення цих полиць, сортування вбрання. Навпроти списку завдань тепер можна сміливо записувати “таблички для складу – done”.

Оригинал: pravda.com.ua

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Login

Register | Lost your password?