Україну потрібно захистити

Бернар-Анрі Леві

2.09.2014

Нотатки Бернара-Анрі Леві

переклад з французької Регіна Марьянівська

За декілька днів усе змінилося.

Як повідомляють джерела у НАТО, під Луганськом вже декілька днів перебувають близько тисячі російських солдатів.

Багато десятків російських бронемашин, а саме – Псковської аеродесантної дивізії, перетнули кордон та як мінімум з 25 серпня задіяні у маневрах.

Московські безпілотники щодня цілком безкарно порушують український повітряний простір та літають над передовими розташуваннями київської армії, які відтоді перебувають в оточенні.

Російські воєнно-морські сили мають наміри відкрити другий фронт, на південному сході країни, далеко від територій, де є сепаратизм; вони мітять на Маріуполь, стратегічний порт на Азовському морі, маючи на меті взяти під контроль російськомовні регіони Сходу.

Навіть йдеться про те, згідно ще не перевіреної інформації, що російська армія розгорнула свій генштаб у селищі Побєда, у 50 км від Донецька.

Словом, сепаратистська пантоміма закінчилася, і до цієї нової реальності ми, мабуть, все і рухається: після багатьох десятиліть – перша справжня війна в Європі; перша агресія суверенної держави проти іншої суверенної держави, яку перша намагається розчленувати та зробити своїм вассалом; себто, іншими словами, відбувається саме те, що повинно було стати неможливим після розбудови Європи, потім її возз’єднання, а отже – після кінця холодної війни.

Що потрібно робити перед обличчям цієї шаленої ескалації, яка росте щогодини?
Принаймні, вдатися до погрози.

Назвати справедливими словами те, що має бути названо агресією; причому вже не холодною, а теплою, яка коли-небудь , не дай Боже, може стати гарячою; агресія проти європейської країни, а відтак – проти самої Європи.

Піти далі санкцій, таких виважено-дозованих, дипломатично прогресивних та акуратно спрямованих, – з яких Росія глузує і які (м’яко кажучи) аж ніяк не загальмували її войовничий запал.

І передусім, терміново почути заклик, який звертає до нас президент Порошенко, котрий просить, конкретно кажучи, три речі.

Починаючи з цього четверга в Кардіффі запустити процес зближення з НАТО (яке забезпечило б його країні неприступність).

Постачання високотехнологічної зброї, без котрої, як цевизнають дедалі більше осіб (у Європі – президент Литви Далія Грибаускайте, в США – сенатор МакКейн чи голова комісії закордонних справ Сенату, демократ Роберт Менендес), київська армія, попри свою рішучість та мужність, довго не протримається під натиском елітних спецзагонів, що їх шле Кремль.

А також, не в останню чергу, термінове розірвання горезвісних контрактів, якими Франція зобов’язалася продати Росії два кораблі типу «Містраль»; один з них називається «Севастополь» і якщо його зрештою доправлять, він може розташуватися навпроти Одеси…

Я не кажу, що ці рішення легко прийняти і, тим паче, виконати.

Не знаю, чи ідея, яку я тут висловив два тижні тому, довівши її до відома французького президента, про те щоб Європейський Союз перекупив ці контракти, знайшла свій відгук у свідомості інших європейських лідерів.

Але передусім я знаю, що через путінський авантюризм світ увійшов у зону високої турбулентності, де «хороше» вирішення є неможливим, і де ми мусимо вибирати з-поміж двох зол, майже однаково страшних.
Але принаймні, в одному ми впевнені.

Якщо наслідки силових дій є неясними, то наслідки капітуляції – чітко визначені.

1. Зміцнення путінізму, чия кінцева мета – дестабілізація, ослаблення, а зрештою –розвал Європейського Союзу.

2. Загроза, яка поповзе мов зараза, по всіх кордонах, які мають нещастя проходити через однорідні мовні спільноти; бо такі кордони будь-який зухвалий націоналіст тепер дозволить собі скасувати.

3. Підлий удар по європейській ідеї, яка й без того, м’яко кажучи, зараз не в найкращому вигляді, а може стати оболонкою без наповнення; привидом у пошуку своєї колишньої тіні.

4. Прощавай, політика стримування, причому не лише європейська, а й американська в усіх перемовинах (Іран, Сирія, Північна Корея…), де прямо чи непрямо задіяна Росія, принаймні завдяки тій ролі, яку вона має в Раді безпеки.

5. Зрештою – в самій Україні: розчарування, зневіра, відчуття покинутості, якою скористаються, – навіть не уявляю собі як, – екстремістські угруповання, які зараз є в абсолютній меншості, але які піднімуть голову протиставляючи свій радикальний націоналізм та Європу, яка раптом покаже себе слабкою і віроломною.

6. Як можна бажати, щоб такі спектри повернулися?

7. Як можна бачити й змирятися з тим, як тануть сподівання великого, демократичного та європейського повстання на Майдані?

8. Швидко скликати, в Парижі чи деінде, європейський саміт довкола президента Порошенка на захист нової України.

Переклад Регіни Марьяновської

Оригінал: bernard-henri-levy.com

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Login

Register | Lost your password?