У пошуках формули примирення для України

Коли після перемоги Майдану і повалення диктатури президента Януковича було анексовано Крим і на сході спалахнула війна, це не дало нам в повній мірі усвідомити ще одну нашу спільність з після-диктаторськими країнами. Ця спільність полягає у тому, що скинути диктатуру – це одна справа, а от звільнитисявід її наслідків – зовсім інша. І вона не менш важка, а то й більш складна, аніж позбавитися диктаторського режиму. Ключ до розв’язання цієї проблеми – знаходження об’єднавчої формули для суспільства, в якому могли б співіснувати жертви режиму і його діячі. Йдеться про формулу справедливості, яка б не розривала суспільство далі. У цьому рівнянні з одного боку вимога покарання за встановлення диктатури та за невинні смерті, а з іншого – імператив збереження єдності країни. Можливо, це найголовніше і найскладніше завдання, яке мають розв’язати країни після повалення в себе диктатури. Не всі країни добре впоралися з цим завданням. Аргентина, наприклад, до цього часу шукає об’єднавчу формулу після серії диктатур у 1970-80х роках. Тоді внаслідок так званої “брудної війни” було вбито або зникло тисячі активістів. Коли до влади у 1983 році демократичним шляхом прийшов президент Рауль Альфонсін, він започаткував розслідування щодо злочинів попередніх хунт. Були навіть проведені деякі судові процеси. Але до кінця винні не були покарані – у тому числі через загрози з боку військових вчинити переворот. Внаслідок цього аргентинське суспільство до цього часу залишається розділеним та шукає відновлення справедливості. Аргентина – це приклад країни, типологічно близької до України, де дієва формула суспільної єдності після повалення диктатур так і не була знайдена. Водночас є країни, де таку формулу було знайдено. Наприклад Греція – також типологічно близька до України. У 1974 році Греція позбавилася своєї диктатури, яка правила з 1967 року і стала відома як хунта полковників. Існує разюча подібність того, як було повалено диктатуру в Греції і в Україні. Одне і друге було спричинене студентськими протестами з різницею рівно в сорок років: в Греції – у листопаді 1973, а в Україні – у листопаді 2013. Після жертв серед протестувальників і там і тут диктатуру було повалено у продовж наступного року. До речі, саме внаслідок цього Туреччина у 1974 році захопила північну частину Кіпру, яка доцього часу залишається окупованою. І от цікаво, як склалася доля тих самих полковників, які узурпували владу в Греції. У січні 1975 року, рівно сорок років назад, у Афінській в’язниці Корідаллос відбулося те, що було названо “Грецьким Нюрнбергом”. Звінувачення були висунуті не просто проти виконавців, як здебільшого в Аргентині, але проти протагоністів диктатури. Четверо з них (Пападопулос, Паттакос, Макарезос та Іоаннідіс) були присуджені до страти за звинуваченням у державній зраді. Пізніше ці вироки були змінені на пожиттєве ув’язнення. У 1990 році уряд Костянтина Міцотакіса хотів амністувати ув’язнених членів хунти, але масові протести людей не дали цим планам здійснитися. Центральна фігура хунти – Пападопулос – помер у клініці у 1999, куди він був переведений з в’язниці через хворобу. Більш м’який і компромісний діяч хунти, Іоаннідіс, помер у в’язниці у 2010 році. Окрім суду за узурпацію влади, відбувся так званий “суд тортур”, який розглядав розстрілстудентів, що вийшли протестувати проти хунти у 1973 році. Цей суд також виніс винуватцям тяжкі вироки.

Дивлячись на історію Греції у продовж цих сорока років, можна констатувати, щоформула єдності, яка мала дуже важкі наслідки для винуватців, тим не менш об’єднала країну. На відміну від тієї самої Аргентини, Греція не є розділена через своє диктаторське минуле.Проте жорсткість вироків не гарантує успішності формулі примирення в інших контекстах. Взагалі, не існує єдиної універсальної формули примирення для всіх пост-тоталітарних країн. Те що працює в одній країні, не обов’язково працює в іншій. Приклад цьому – Південна Африка. Як відомо, в цій країні до 1994 року існувала система апартеїду, яка передбачала жорстку сегрегацію між двома частинами суспільства: білошкірою і чорношкірою. Ця система мала усі ознаки диктатури – вона передбачала переслідування, тортури,а то й смерті для незгідних з нею. Сама відома жертва цієї системи – Нельсон Мандела – був засуджений до увічного ув’язнення і провів у в’язниці двадцять сім років.Система апартеїду впала за двадцять років до падіння української диктатури.