12.01.2015
Кирило Говорун
Дивлячись на історію Греції у продовж цих сорока років, можна констатувати, щоформула єдності, яка мала дуже важкі наслідки для винуватців, тим не менш об’єднала країну. На відміну від тієї самої Аргентини, Греція не є розділена через своє диктаторське минуле.Проте жорсткість вироків не гарантує успішності формулі примирення в інших контекстах. Взагалі, не існує єдиної універсальної формули примирення для всіх пост-тоталітарних країн. Те що працює в одній країні, не обов’язково працює в іншій. Приклад цьому – Південна Африка. Як відомо, в цій країні до 1994 року існувала система апартеїду, яка передбачала жорстку сегрегацію між двома частинами суспільства: білошкірою і чорношкірою. Ця система мала усі ознаки диктатури – вона передбачала переслідування, тортури,а то й смерті для незгідних з нею. Сама відома жертва цієї системи – Нельсон Мандела – був засуджений до увічного ув’язнення і провів у в’язниці двадцять сім років.Система апартеїду впала за двадцять років до падіння української диктатури.
Є декілька цікавих рис, які об’єднують дві системи. Обидві були легітимізовані за допомогою або з мовчазної згоди церков. І обидві впали через активну участь церков – але інших, аніж ті, що допомагали встановлювати диктатуру. Зокрема, ключову роль у поваленні апартеїду відіграв близький соратник Мандели -архієпископ Кейптауну Десмонд Туту. Обидва вони, до речі, стали лауреатами Нобелевської премії миру. Саме Туту став головним автором формули примирення у південноафриканському суспільстві. Він будував її на основі традиційного африканського концепту “убунту”, який близький до нашого поняття “людської гідності”. Він закликав уникати двох крайнощів: амнезії з одного боку і трибуналу з іншого. Іншимисловами, – того аби все забути і все простити, а з іншого – аби влаштувати розправу над винуватцями. Ця формула Десмонда Туту спрацювала в Південній Африці, девстановилася певна згода між тими частинами суспільства, які раніше булирозділені стіною апартеїду.Яка формула примирення може бути знайдена для України? Це питання залишається відкритим. Очевидно, що для нас згубним буде повторити шлях Аргентини. Нам бажано досягти тієї єдності, яка існує у грецькому чи південноафриканському суспільствах. Формулу єдності для Україні ще слід знайти,але вже зараз можна зазначити, яких помилок слід уникнути. Перш за все, слід уникнути аргентинської помилки недоведення розслідувань тасудових розглядів до кінця.
З іншого боку, слід уникнути безжальної розправи. Можливо, християнська традиція покаяння винуватців і прийняття (або не прийняття?) цього покаяння з боку суспільства дозволить уникнути трибуналу, проти якого виступав Десмонд Туту. Але остаточне прощення має дати суспільство- навіть не політики.І ось це якраз є головна проблема сьогодення. Фактично, наразі формула єдності існує (якщо справді існує, а не артикулюється ситуативно) лише в голові однієї людини – президента України. Ми можемо лише здогадуватися про окремі змінні цієї формули з тих чи інших його заяв та дій. Навіть якщо виходити з добрих і щирих намірів людини, цього все одно замало для об’єднання країни. Хоча б тому що, і це друга проблема, формулу єдності можна легко капіталізувати у прибутки,тим самим перетворивши її на формулу політичної коррупції. Про що йдеться? Всі згодні, що розділене суспільство слід якось зшивати. Для цього слід йти на якісь компроміси і якісь гріхи дарувати тим, хто служив диктатурі. І тут відкривається широке поле для експромтів: я тобі дарую твоє минуле заради суспільного миру. Але не за просто так: за особисту лояльність мені, або за гроші в кишеню близькій мені партії або корпорації. Або і за те і за друге. Це і є капіталізація суспільного конфлікту і політична корупція. На жаль, є ознаки того,що вона існує і навіть квітне у після-Майданній Україні. А це шлях не до об’єднання суспільства, а до подальшого його роз’єднання. Іншими словами, капіталізація суспільного запиту на єдність та пов’язана з цією капіталізацією політична корупція руйнують єдність, а не допомагають їй відновитися. Формою руйнації може бути той самий третій Майдан, про який все більше говорять. І причиною цього майдану будуть не ті, хто до нього закликає, а ті хто його справді готує, у тому числі невдалими формулами примирення та їх неповною реалізацією.
Залишити відповідь