Росія та Європа: спокушання Мюнхеном-1938

mmm1

18 березня, 2014 

Олексій Панич, професор філософії, Київ

Чимало європейців бояться і дивуються: невже Путін, вводячи у Крим російські війська, справді готовий одним рухом зруйнувати всі системи світової та загальноєвропейської безпеки?

На карту поставлено надто багато. Російська окупація Криму і подальший кримський референдум знецінюють Будапештський меморандум 1994 року про гарантії без’ядерної України, який підписали три постійних члени Ради Безпеки ООН (США, Англія і сама ж Росія). Одночасно з цим під загрозою опиняються Гельсінкські угоди 1975 року. Крім того, порушення Будапештського меморандуму істотно підриває зусилля світового співтовариства із дотримання Договору 1968 року про нерозповсюдження ядерної зброї.

Невже Путін серйозно готується розв’язати третю світову війну? Аж ніяк: справжні цілі Путіна цілком інші. Він лише хоче змусити Європу заплатити, пожертвувавши йому Україною.

Росія аж ніяк не збирається обмежуватися Кримом. За свідченням сотень незалежних джерел, упродовж останніх тижнів вона намагається активно провокувати безладдя в різних регіонах України, штучно створюючи ілюзію наявності в Україні серйозного громадянського протистояння. Ілюзія неспроможності українського уряду покласти край «безладам» має підтвердити легітимність та обґрунтованість російської «стурбованості», а також, бодай частково, легітимність російського втручання у справи України.

Уряди всіх країн Європи сьогодні опинилися перед неприємним питанням: а чи варто їм сваритися з однією з наймогутніших держав світу? Адже у всіх цих країн є свої інтереси та свої проблеми. Серед них є й такі, що їх неможливо розв’язати без конструктивної взаємодії з Росією (достатньо згадати конфлікт у Сирії).

Чи є заради чого лідерам Заходу йти на жертви?

Я не хотів би виглядати Касандрою, але в мене є погана новина: у сьогоднішній ситуації жертви вже неминучі, хай би як розвивалися подальші події. І ці жертви в жодному разі не обмежаться громадянами України й територією України.

Все питання в тому, чим жертвувати й заради чого.

Упродовж останніх трьох місяців українці пожертвували багато чим – зокрема й сотнею життів – за право розділяти з Європою її базові цінності: демократію, свободу, справедливість, права людини. Таку ціну українці заплатили за свій опір спробі колишнього президента Януковича та його оточення керувати Україною «в російському стилі».

Сьогодні Путін пропонує Європі забути про ці жертви. Немає ніякої російської агресії, каже російська пропаганда; є лише внутрішній громадянський конфлікт в Україні, який Росія хоче загасити разом з Європою. Але… тільки за умови, що Європа визнає головну путінську тезу: втручання Росії у внутрішні справи України є бажаним, благородним та виправданим. «Приєднуйтеся, панове! Приєднуйтеся!» – ось заклик Путіна, адресований Європі.

Справді, європейські лідери можуть піддатися спокусі прийняти й визнати цю логіку. Так, звісно, скажуть вони; Путін перегнув палицю. Але в нього в Криму – а можливо, й загалом на півдні та сході України – є свої легітимні інтереси. Врешті решт, українці також не янголи. Чи варто нам зараз жорстко сперечатися з Путіним, ризикуючи певними політичними та фінансовими активами?

Чи не зробимо ми гірше власним народам, віддаючи перевагу відкритій конфронтації перед безпрограшним гаслом «мирних переговорів»?

Але чи не тими самими розумними міркуваннями керувалися Чемберлен і Даладьє під час драматичних подій 1938 року?

Анексія українського Криму, як колись анексія Судетів нацистською Німеччиною, стане початком кінця єдиної Європи.

Я не перебільшую й не намагаюся нагнітати істерію. Європа, яку цінують й до якої сьогодні воліють повернутися українці – це Європа братерства, Європа цінностей, Європа взаємної виручки та взаємної підтримки. Європа, яка не кидає своїх.

Так, колишня українська влада не змогла чи не схотіла піти на ризик і приєднати Україну до НАТО. Якби це було зроблено тоді, російські війська не окупували б сьогодні Крим, і питання про приєднання Криму до Росії просто не виникло б.

Але є ще мова «народної дипломатії». А цією мовою все сказано гранично ясно: українці стали першим народом в історії Європейського Союзу, який заплатив кров’ю за свій європейський вибір.

При цьому, серед тих, хто загинув і постраждав під час трагічних подій останніх місяців, є люди зі всієї України. З заходу і сходу, півночі та півдня.

Чи європейці вони для громадян Європи? Чи європейці вони для європейських політиків?

Якщо ці останні поступляться Путіну сьогодні, під загрозою виявляться самі духовні засади, на які спирається єдина Європа. Це буде моральною поразкою Європи і моральною перемогою Путіна.

Це й є та реальна загроза, перед якою Путін сьогодні поставив усіх нас. Нас – європейців, борців за єдину та квітучу Європу.

Я звертаюся до європейського громадянського суспільства: не дозвольте своїм політикам забути про ті духовні цінності, без яких не був і не буде можливим європейський матеріальний добробут.

Я закликаю французьке суспільство згадати слова Жюля Мішле: «для Європи у Франції… завжди буде лише одне ім’я – непримиренне, справжнє та вічне: Революція».

Сьогодні, в муках справжньої революції, в Україні народилася європейська політична нація.

Не дайте Путіну вбити її у зародку.

Оригінал: Газета ”День”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Login

Register | Lost your password?