Нові форми краси у творчості Валентина Сильвестрова

velentin-sylvestrov-et-constantin-sigov

13 лютого 2014

Костянтин Сігов,
Києво-Могилянська академія

Музика – це така форма, яка робить нас ближчими за всіх до духу, вона – найтонша перетинка, що відокремлює нас від нього. Однак вона поділяє трагічну долю всього мистецтва: вона змушена залишатися пристрасним прагненням, і тому бути чимось минущим. І саме тому, що вона перебуває найближче до духу, не маючи можливості охопити його повністю, ця пристрасть виявляється в ній сильнішою за все.

Ганс Урс фон Бальтазар [1]

Думки про нові форми краси і крах комуністичної «прекрасної утопії» наповнюють три книги діалогів із видатним сучасним композитором Валентином Сильвестровим [2]. Своєрідність інтелектуальної та музичної творчості Сильвестрова підкреслює Ольга Седакова: «Сильвестров – приголомшливо незалежний художник сучасності. Він не бере до уваги того, що називають «нашим часом» або «сучасністю» і про що чомусь усім усе відомо. Що гармонії, наприклад, уже бути не може. Краси теж…» [3].

Композитор Арво Пярт може здивувати своїм вагомим свідченням, висловленим американському музикознавцю: «Якби мене попросили назвати ім’я сучасного композитора, то першим я вимовив би ім’я Сильвестрова. Валентин – безумовно, найцікавіший композитор сучасності, навіть якщо більшості дано зрозуміти це набагато пізніше…» [4].

Успіх у Лондоні недавньої прем’єри нових творів Сильвестрова відбився в листі керівника американського квартету «Кронос» Девіда Гаррінгтона до композитора: «Ви унікальна людина! Мені здається, що Ваша внутрішня музична поезія звучить у Вас невпинно, вдень і вночі. Та майстерність, із якою Ви працювали з квартетом «Кронос» у Лондоні, стала для кожного з нас новим мірилом того, що означає бути музикантом. Для мене ваш Струнний Квартет № 3 посідає особливе місце в нашій роботі. Завдяки Вашому надійному музичному компасу Ви показали нам нові перспективи розвитку. Після того, як ми попрацювали разом, я став вимогливішим до кожної ноти, яку я граю. Я відчуваю, що музичний лексикон «Кроноса» істотно збагатився завдяки Вашій музиці. Спасибі, що Ви допомогли розширити глибинні якості нашого звучання» (квітень 2012, Сан-Франциско) [5].

Численні виконавці та слухачі музики Сильвестрова сьогодні нечасто згадують історичний контекст СРСР, у якому музиканта лаяли за «формалізм», забороняли виконувати симфонії і навіть виключали зі Спілки композиторів. Музика до фільмів залишалася рідкісним застосуванням сил для «безробітного генія», і невдовзі ми повернемося до цієї теми у зв’язку з цікавим листом Теодора Адорно про музику раннього Сильвестрова. А тут обмежуся згадкою про тернистий шлях з андеграунду в Києві – до нинішніх виконань і прем’єр «у Берліні, Мюнхені, Бонні, Гамбурзі, Лондоні, Феррарі, Базелі, в бенедиктинському монастирі Паннонхальма в Угорщині, у Познані. У трьох останніх місцях як composer in residence Сильвестров був головною фігурою цілих фестивалів» [6]. Зростає кількість записів на провідних західних фірмах запису, таких, як Sony Classical, ECM New Series Records (остання видала вже десять дисків із музикою Сильвестрова).

Валентин Сильвестров з Інною ГалатенкоСьогодні може здатися, що беззаперечне світове визнання музики Сильвестрова «стерло» колишній конфлікт композитора зі своїм часом. Але перечитаємо лист, написаний 25 травня 1964 Теодором Адорно: «Моє враження про Сильвестрова як про вельми обдарованому людину: я не можу розділити закид деяких пуристів, що його музика нібито занадто експресивна…» [7]. А далі Адорно звертається до суперечок довкола Сильвестрова: «У Бремені я чув, що він, здається, у надзвичайно складній ситуації. Що просто тому, що «пише дисонанси», він позбавлений засобів до існування. Ці речі жахливі, навіть якщо вони більше не супроводжуються безпосереднім насильством. Це збігається з тими враженнями, якими мій друг Розумовський поділився після повернення з Москви. Але що можна зробити? Навіть публікації творів цих російських композиторів, які у себе вдома переслідуються високопоставленими секретарями, можуть за певних обставин наразити їх на небезпеку. Але якщо Ви думаєте, що пану Сильвестрову буде приємно дізнатися мій відгук про нього як про беззастережно талановитого композитора, я, певна річ, надаю Вам усіляку свободу йому про це повідомити.

З дружніми побажаннями, відданий Вам Т.В. Адорно» [8].

Твори Сильвестрова вже тоді увійшли в суперечку про кризу мистецтва «після Аушвіца». Вони спростовували не тільки поспішні діагнози про «смерть мистецтва». На більш глибокому рівні вони долали загальну тенденцію страху перед формою і способом, – те «сучасне іконоборство», про яке сьогодні говорить Адріано Дель’Аста [9]. Опір цій тенденції набуває нових форм перетворення часу в музиці Сильвестрова. «Особливий час Сильвестрова, якого ні в кого не було, – час постлюдії. Тобто метафоричний час. Він є, але говорить про те, що його вже немає – і що він приходить звідти, де він був, і приходить іншим: сповненим не очікуванням наступного моменту, «як у житті», а подякою. Час, що ніби поглинув власний кінець. Постлюдія – й елегія, інший рід роботи з минулим, теж «у відповідь». Два найбільш сильвестрівських жанри» [10].
Вони ставлять під питання «іконоборчу» настороженість щодо персоналістичних образів як у мелодії, так і у слові.

***

Два типи відчуження від класичної музики домінують сьогодні:
1) ігнорування її гуртом і вроздріб;
2) декоративне шанування її філармонійних фасадів.
По той бік обох тенденцій ведуть нас нечувано вільні звуки сильвестрівських мелодій. Їхнє визвольне начало з несподіваного боку висвітлює нові форми поєднання музики і слова: від сучасної поезії через класику вони сходять до літургійних стихир і псалмів. Нова музика «розморожує» застиглі й замерзлі тексти, знайомі та забуті не всупереч, а через цю їхню знайомість і завченість.

Сенс сильвестрівської актуалізації «запечатаних» текстів виходить далеко за межі музичного середовища. Адже обидві названі тенденції відчуження – ігнорування і псевдошанування – блокують не лише сприйняття музики, слова, а й будь-якої живої традиції як такої.

Характерний зразок руху Валентина Сильвестрова проти течії наших стереотипів – його переосмислення «перлин лірики», взятих у жорстку оправу романсів. На перший погляд вибухає зрощена конфігурація: вірш класика Х + музика класика Y. Нова музика раптом відкриває можливість нового народження вірша, так ніби він виник не в ХІХ столітті (після або до Р. Х.), а написаний сьогодні. Він – наш сучасник, а ми – його.

Сильвестров дає нам набагато більше свіжого музичного прочитання «знакового тексту». У термінах Поля Рікера, на зміну колишній «конфігурації» класики він відкриває горизонт її творчої «рефігурації». «Тихі пісні» Сильвестрова не перестають дивувати. Чому він не дає замість «шлягера ХІХ століття» свій «сучасніший шлягер»? Його дар є багатшим і завдання складнішим. Він не задовольняється принадою дати свій ключ для «реприватизації» символічної нерухомості. Сильвестрівська мелодія не «прилипає» до слуху, а допомагає йому стати більш уважним, відкритим, справді таким, що чує. Її не станеш насвистувати, як арію з опери, але вона звучить у мені, змінюючи сприйняття себе та світу. У ній жевріє пригадування тієї тиші, з якої і сьогодні лунає живий голос, що відкрив Августину світ біблійного слова і весь світ простим зверненням «Tolle! Lege!» – «Візьми і прочитай!».

Кенотичний голос Сильвестрова, що сходить нанівець, у зяяння прогалин, усе віддає новому життю слова, нездійсненному без кореня безмовності. Структура нечутного прозирає в його інтонації: дбайливо, без найменшого натиску свавілля він артикулює не звуки, а прозору тканину тиші (якою все тримається). І найлюдянішу форму тиші, її екзистенціал – очікування.
Тканина очікування очищає від пилу і сміття поріг сприйняття майбутнього.
І в нас з’являється шанс – разом із ним – «дочекатися музики» [11]. Виходить, не згинуло її насіння і не викреслена з нотних списків та музика, до якої застосовні сказані про любов два перехресні рядки заперечень і тверджень: вона «не величається, не надимається, не поводиться нечемно, не шукає свого, не рветься до гніву…, усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить…» (Кор. 1, 13:4-7). Поривчастий перелік її ознак охоплений горизонтом безмовності, яка «ніколи не перестає». Вона звернена не тільки до коринтян або киян, а до мене й до тебе тут і зараз.

Стирається межа, що розділяє поміж смертними дієслова «роздавати» / «збирати», «дарувати» / «зберігати». Стає явною таємна (не чутна нами через внутрішні перешкоди) тиша, майже відчутна серед дотиків уважних до неї клавіш. Так кількома штрихами на чистому полотні майстер саджає сад. І кілька крапель звуків на павутині пауз наближають тишу, до якої рукою сягнути. Не перевелася (не розмінялася на попсу, не перевелася від жадання сподобатися) та музика, яка наповнена своїм першим і головним покликанням – бути дарохоронителькою тиші. І ми свідки того, як серед нас живе її Дарохоронитель[12].

***

Валентин СильвестровУ статті «Захисник краси» відомий музикознавець Марина Нестьєва розвиває думку про універсальність стилю Сильвестрова: «Що ж це за стиль, характерний для Сильвестрова сьогодні і який резонно називати універсальним? Надам слово самому композиторові: «Мій друг, композитор С. Крутіков, якось пожартував. Правильно, сказав він, у річку не можна увійти двічі. Але, можливо, в море можна? Сказав він це щодо побутової ситуації. Але, ймовірно, це твердження годиться і до культурологічної, якщо уподібнити море світовій культурі. І в неї, світову культуру, можна багаторазово входити і виходити… Треба пересунути планку проблеми «схоже-несхоже» на інший рівень. І взагалі привчити себе не звертати уваги на всілякі асоціації, що виникають… У мові всі слова стають загальнодоступними, незалежно від того, хто їх перший вжив. А важливо тільки, як ти їх згадав, як з’єднав, у який контекст поставив» [13].

Музичні «миттєвості» Сильвестрова актуалізують дієслівний задум Мандельштама: «щоб лунали кроки, як вчинки». Сильвестрівській пластиці суголосне переломлення цієї думки в Ольги Седакової: «Вчинок – це крок по вертикалі». Справжня музика спонукувана саме цими (деколи нечутними) кроками.

Дистанція щодо монументальних опусів минулого століття залишає відкритим питання про велику форму. Підозри, пов’язані з цією проблемою, зрозумілі й виправдані. Але фрагментація, зведена в систему – не відповідь на реальне питання, а виворіт остогидлої «системи». Загроза «симфонізму» – виклик усьому сучасному мистецтву, не тільки музичному, а й словесному і візуальному.

Сильвестров прийняв цей виклик, і відповіддю на нього стала нова «симфонія без симфонізму». Розмова про неї дала назву його новій книзі «Сімпосіон» (Бенкет) і зв’язала в єдиний вузол її провідні теми. Тут Автор запрошує гостей за «симфонічний стіл». Контури його і контекст не приховують своєї парадоксальності: блискавки, сходи і… музичні подарунки [14].

Звідки взятися такому поєднанню речей серед руїн пострадянської роз’єднаності?

Валентин Сильвестров народився 1937 року: як над досвідом понівечених десятиліть насмілюється знову звучати давно вигнана мандельштамівська звістка?

«Наше мученье и наше богатство,
Косноязычный, с собой он принес –
Шум стихотворства и колокол братства

И гармонический проливень слез…»

Валентин Сильвестров народився в Києві, у тому місті, де на порядку денному було знесення Софійського собору (XI ст.) слідом за нещодавно висадженим Михайлівським собором (XII ст.). День його народження – 30 вересня – день пам’яті Віри, Надії, Любові та матері їхньої Софії. Художниця-Велемудрість, чия гра супроводжує «перехід із небуття в буття» – лейтмотив його творчості й тема, що об’єднала його з філософами-ровесниками: С.С. Аверінцевим (1937 р.н.) та С.Б. Кримським (1930 р.н.). Про них не раз ітиметься в цій книзі. І це не лише знаки пам’яті. Перегук голосів живих і померлих долинає до нас із тих висот, які людина може заглушити, але не може зруйнувати [15].

Сильвестрівська музика ненав’язливо й неcкасовно співає про можливість іншого еону – про нову «пору подяки» (Г. Айгі). Почута, розділена, спільно пережита музика стає ключовою частиною нас самих і формою реальної участі в житті іншого. Вона, і хліб, і вино – з однієї чаші.

Без протиставлення дружніх трапез і поминальних тризн звучать музичні присвяти присутнім і тим, кого вже немає, простуючи туди, де «любов не перестає». При цьому композитор не стирає, а підкреслює контрасти, і зазначає, слідом за О. Седаковою, що вірші й музика «складаються з суцільних початків і суцільних кінців».

Нові симфонічні та літургійні твори Сильвестрова дарують нам епіфанію – виявляють у самій реальності нашого життя актуальність думки Бальтазара про музику: «така форма, що робить нас ближчими за всіх до духу» (дивись епіграф). Дозвольте мені насамкінець висловити солідарність зі свідченням чудового віолончеліста І. Монігетті: «Сильвестров змінив мій погляд на музику – і в класиці, і в сучасних авторів багато тепер я бачу по-іншому, ніби крізь його творчість, його очима. «Еталон Сильвестрова» – це його вимогливий смак, разюча інтуїція, особлива здатність гостро відчувати ту межу в музиці великих майстрів, за яку сягає царство Духа» [16].

[1] Ганс Урс фон Бальтазар. Раскрытие музыкальной идеи. Опыт синтеза музыки // Богословие и музыка. Три речи о Моцарте. – М.: Библейско-богословский институт св. апостола Андрея, 2006. – С. 40–41.

[2] Валентин Сильвестров. «Музыка – это пение мира о самом себе…» Сокровенные разговоры и взгляды со стороны: Беседы, статьи, письма / Сост. М. Нестьева. – Киев, 2004. – 264 с.
Валентин Сильвестров. Дождаться музыки. Лекции-беседы. – К.: Дух і літера, 2012. – 368 с.
ΣΥΜΠΟΣΙΟΝ. Встречи с Валентином Сильвестровым / Сост. Алла Вайсбанд, Константин Сигов. – К.: Дух і літера, 2012. – 408 с.

[3] ΣΥΜΠΟΣΙΟΝ. Встречи с Валентином Сильвестровым / Сост. Алла Вайсбанд, Константин Сигов. – К.: Дух і літера, 2012 – С. 51.

[4] Валентин Сильвестров. «Музыка – это пение мира о самом себе…» Сокровенные разговоры и взгляды со стороны: Беседы, статьи, письма / Сост. М. Нестьева. – Киев, 2004. – С. 4.

[5] Лист Девіда Харінгтона до Валентина Сильвестрова у збірці «ΣΥΜΠΟΣΙΟΝ: встречи с Валентином Сильвестровым» / Сост. Алла Вайсбанд, Константин Сигов. – К.: Дух і літера, 2012. – С. 62.

Оригінал промовистий:

«What a rare person you are! I have the feeling that your inner musical poetry sings to you day and night without ever tiring. The masterful way that you worked with Kronos in London gave each of us a new yardstick by which to measure what it means to be a musician. For me, your String Quartet № 3 has a special place in our work. Because of your unwavering musical compass, you have given us new vistas to explore. I now find myself demanding more from each note that I get to play since our days together. I can feel that the vocabulary of Kronos has grown because of your music. Thank you for expanding the innermost qualities of our notes».

[6] Татьяна Фрумкис. Дух рискованной свободы // ΣΥΜΠΟΣΙΟΝ: встречи с Валентином Сильвестровым / Сост. Алла Вайсбанд, Константин Сигов – К.: Дух і літера, 2012 – С. 339.

[7] Там само, С. 353.

[8] Там само, С. 353–354.

Див. також: Prieberg, Fred K. Musik in der Sowjetunion Verlag Wissenschaft und Politik / Fred K Priberg. – Köln, 1965, О В.Сильвестрове: S. 343, 345, 346.

[9] Адриано Делл’Аста. В борьбе за реальность. – К.: Дух і літера, 2012.

[10] Ольга Седакова. Взгляд слуха // ΣΥΜΠΟΣΙΟΝ: встречи с Валентином Сильвестровым / Сост. Алла Вайсбанд, Константин Сигов – К.: Дух і літера, 2012 – С. 50.

[11] Сильвеcтров Валентин. Дождаться музыки. Лекции-беседы. – К.: Дух і літера, 2012. – 368 с.

[12] Див. цікаве дослідження Алли Вайсбанд: «Валентин Сильвестров: музыкология встречи» // Valentin Sil´vestrov: la musiklogia como incontro, in: La nuova Europa. N.6 Novembre 2010, Rivista internationale di cultura. Atti del Convegno un incontro che continua. Vita e pensiero traOriente e Occidente., S. 125–133.

[13] ΣΥΜΠΟΣΙΟΝ: встречи с Валентином Сильвестровым / Сост. Алла Вайсбанд, Константин Сигов. – К.: Дух і літера, 2012 – С. 327.

[14] Див.: ΣΥΜΠΟΣΙΟΝ: встречи с Валентином Сильвестровым / Сост. Алла Вайсбанд, Константин Сигов. – К.: Дух і літера, 2012 – С. 105–108.

[15] Про контекст цієї теми див. Constantin Sigov, La missione della scuola teologica in padre Aleksandr Glagolev // NUOVA EUROPA, 3/2003.

[16] «ΣΥΜΠΟΣΙΟΝ: встречи с Валентином Сильвестровым» – с. 45. На сайті «Дух і літера» викладені численні тексти з обох книг В. Сильвестрова, а також зміст диска DVD (англійською та німецькою мовами), що включає найповніше зібрання його музичних творів, а також фільм про композитора.

Оригінал: http://duh-i-litera.com/

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Login

Register | Lost your password?